Моето интервю за списание "Український тиждень"

Който може да чете на украински език нека да се помъчи да прочете текста на моето интервю за украинското списание "Український тиждень" № 12 (229), който миналия петък излезе в книжното (хартиеното) му издание, а днес и в онлайн изданието на списанието. Тема е интересна: руско-българските отношения в светлината на историческата традиция и съвременното състояние. Казвам там каквото мисля - не робувам на никакви пропагандни митове за "скъпите братушки", които толкова много са вгорчили битието ни - и като народ, и като страна, и като индивиди дори.

Решавам тук да препубликувам текста на това интервю, та да стигне и до читателите на в-к ГРАЖДАНИНЪ; на мен украинският език ми се видя твърде хубав, мелодичен, силно съм впечатлен; ето:

Таки закордон: у Болгарії борються європейське і проросійське начало

Філософ і публіцист Анґел Ґранчаров розповів Тижневі про глибинні причини нинішніх політичних процесів у своїй країні.

У. Т.: В України відносини з Росією складні. Але Болгарія далі від РФ і вже стала частиною об’єднаної Європи. Чи відчутно вплив Кремля у вашій державі?

– Так, і навіть занадто. Те, що ми порівняно далеко від Москви, не допомагає нам. Наша історія ось уже 134 роки після звільнення від турецької влади переконливо показує, що Росія – й імперська, й радянська – найпідступніший ворог болгарської незалежності. Вона завжди розглядала нашу країну як свою Задунайську губернію: «Куріца нє птіца, Болґарія нє заґраніца»!

Коли в 1997–2001 роках у Болгарії нарешті прийшов до влади некомуністичний уряд демократичних сил, керований Іваном Костовим, вона зробила перші кроки, щоб позбутися вікового російського домінування, й категорично обрала іншу геостратегічну орієнтацію – на захід. Саме тоді російські спецслужби й агентура в нашій країні дістали з Москви наказ: зробити все, щоб повернути її у сферу своєї імперської гегемонії та панування.

По суті, щоб не допустити другого мандата цього уряду, КДБ і його агенти з комуністичної держбезпеки Болгарії зважилися зіграти «ва-банк» і привели до влади колишнього царя Симеона, котрий, як тепер розуміємо, давно перебував у найтепліших стосунках із КДБ. Але й він не повернув історії назад. Попри старання, таки не виконав кремлівського наказу: Болгарія стала членом НАТО, а потім і Європейського Союзу.

Саме тоді в Кремлі задумали підступний план: перетворити її на свого «троянського коня» в НАТО і ЄС, щоб ізсередини протидіяти євроінтеграції і воювати проти «ворога». На жаль, потрібно визнати, що ця політика виявилася успішною. У нас агенти й провідники російської імперської політики звуться «рубладжіями», що можна перекласти приблизно як «рубльовщики».

Основні медіа в Болгарії перебувають під контролем людей Кремля; в економіці як «капіталісти» представлені переважно колишні комуністи, котрі водночас є русофілами й пов’язані з російською мафією. Держава перебуває в цілковитій енергетичній залежності від Росії. У політиці присутні багато відданих Москві національних зрадників, що називають себе «справжніми націоналістами» й одержують зарплату від російських таємних служб.

Агентура РФ в останні 10 років має повну монополію в політичному житті Болгарії. У нас тепер править створена за прикладом «Единой России» міліцейсько-кадебістська політсила, названа для подальшого одурманення наївних ГЄРБ, тобто «Громадяни за європейський розвиток Болгарії». А інша основна партія, колишня Комуністична, складається з генетичних зрадників національної ідеї.

Є ще й інші, дрібніші, чиї вожді теж на російській зарплаті. Маємо навіть власного Жиріновского. Тобто в нас устигли скопіювати не тільки російську кадебістсько-олігархічну модель суспільства, а і його політичну форму, шкаралупу. Вождь того самого ГЄРБа, якого КДБ розшукав і висунув на свої гроші, – це колишній охоронець комуністичного диктатора Тодора Живкова, а саме Бойко Борисов, постать підпільного бандитського світу, глибоко пов’язана з російською казенною та чекістською мафією. Тож наша ситуація є навіть трагічною.

Ось один дуже важливий і актуальний приклад, який показує шкідливу роль, що її відіграє путінська Росія в європейській Болгарії. Американська компанія Chevron почала шукати на нашій території поклади сланцевого газу. Ба навіть іще й не почала, тільки-но збиралася, як передбачали домовленості з болгарським урядом. Раптом з’явилися «зелені активісти», «екологи», добре організовані й фінансовані якимось підпільним центром, які заповзялися проводити підозріло синхронізовані демонстрації в усіх містах проти цих досліджень. Для всіх розсудливих людей у Болгарії стало зрозуміло, що це акція проти її енергетичної незалежності, оплачена Газпромом, інакше кажучи, Кремлем.

Уряд Бойка Борисова негайно заборонив як саму розвідку, так і видобуток сланцевого газу в майбутньому. Виходить, що в нас російська агентура розглядає Болгарію не інакше, як тільки придаток до РФ. До того ж сам Путін нещодавно зробив нахабну заяву, запросивши Болгарію вийти з ЄС, щоб приєднатися до його власного євразійського чудо-союзу. Російський государ-самодержець розпоряджається нашою долею, нібито Болгарія – не суверенна країна, а його вотчина!

Читайте також: Захід готується до протистояння з Кремлем

У. Т.: В одній зі своїх статей ви написали, що є дві Болгарії. «Одна Болгарія – це європейська, гідна, незалежна країна, а її громадяни люблять свободу понад усе. Інша схиляється перед СРСР і путінською Росією, її громадяни хочуть, щоб і в нас був свій Путін, а найпотаємніша їхня мрія – це щоб Болгарія стала Задунайською губернією Росії». Тобто умовно можна сьогодні поділити вашу державу на європейську й неєвропейську?

– Це так. У нас змагаються і в історії, і тепер, у сучасності, два начала: західне (європейське) і «слов’янофільське» (проросійське). Борються західна культура вільної індивідуальності та особистісного суверенітету й гідності, з одного боку, й гунське, азіатське, ординське, общинне начало – з другого.

Це несумісні між собою ціннісні системи і способи мислення. На жаль, є щось, що дуже заважає справжній інтеграції Болгарії до західного, європейського світу: широкі верстви населення є жертвами багаторічної русофільської та комуністичної пропаганди і вважають, що РФ – «найближчий друг» та «великий брат», тоді як правда зовсім інша: російський імперіалізм – найлютіший ворог болгарської свободи й достоїнства.

І мені здається, що в Болгарії тепер спостерігається зловісна рівновага сил: настроєних проєвропейськи та проімперських, прихильних до путінської Росії громадян. Це дуже небезпечно, бо в такій ситуації всі шляхи до розвитку країни блоковані. Тому вона й перебуває в перманентній кризі, будучи найбіднішою в Європейському Союзі.

У. Т.: Болгарська національна мережа базових шкіл із вивченням російської – це данина минулому чи гальмо для євроінтеграції?

– І те, і те. Добре вчити іноземні мови, та коли йдеться про елемент поневолення якоїсь країни – це, звичайно, дуже погано. До речі, в нас дедалі менше молодих людей вивчають російську. Я не проти російського народу, його духовної культури чи мови; єдине, проти чого я і такі, як я, – це російський імперіалізм. Тобто нині – путінізм.

У. Т.: Уже п’ять років ваша країна в Євросоюзі й НАТО, але, схоже, говорити, що вона пройшла шлях до європейської демократії, зарано?

– З огляду на сказане – так. Молоду демократію російські та болгарські кадебісти витлумачили у своїх інтересах, довівши до протилежного. Болгарія тепер олігархічна і вже авторитарна, а не демократична країна, в якій для дальшої відрази публіки до демократії просто розігрують вульгарний і нудний «демократичний» театр.

Наслідком стало те, що більша частина наївної народної спільноти тепер ненавидить демократію, мріючи про «сильну руку» вождя, і гадає, що його вже знайдено. Наш рідний болгарський Путін – це той самий Бойко Борисов. Ситуація дуже погана. Мені здається, нас скоро можуть вигнати і з Євросоюзу, і з НАТО. Таким країнам, як нинішня Болгарія, там не місце.

У. Т.: Ваша книжка «Болгарська душа і доля» – це новаторський досвід аналізу національної історичної свідомості й психологічних комплексів. Отже, як подолати «російський комплекс» болгарського суспільства?

– Потрібно небагато: розум. А ще мораль. «Російський комплекс» – це, по суті, міф про «великого брата» й «вічну братерську любов». Інакше кажучи, брехня. Тому й слід насамперед почати думати. Нам необхідне просвітництво. Варто багато розмовляти з молодими людьми, тому що «совків» – попереднього покоління – не змінити.

БІОГРАФІЧНА НОТА

Філософ і публіцист Анґел Ґранчаров народився в місті Долна Баня, Софійська область, Болгарія. Закінчив 1983 року філософський факультет Санкт-Петербурзького (тоді Ленінградського) університету. Працював викладачем філософії у Пловдивському університеті імені Паїсія Хілендарського. 1992-го створив Центр розвитку особистості HUMANUS, який розробив концепцію і реалізовував низку ініціатив повної реформи болгарської освіти, зокрема філософської. Керує цією установою і досі. Автор багатьох філософських та психологічних книжок, а також праць, що розглядають проблеми філософії історії та політики в болгарському і європейському контексті: «Життя душі: психологія», «Універсум свободи», «Мистецтво думки», «Таїнство життя», «Мистецтво жити: етика гідності», «Еротика і свобода», «Мистецтво свободи», «Курс лекцій із філософії», «Болгарська душа і доля» та ін.

Търсете по книжарниците книгата на философа Ангел Грънчаров БЪЛГАРСКАТА ДУША И СЪДБА (с подзаглавие Идеи към нашата философия на живота, историята и съвременността), , 12.00 лв., изд. ИЗТОК-ЗАПАД, 2007 г., разм. 20/14 см., мека подвързия, ISBN 978-954-321-375-7, 354 стр. Книгата е новаторски опит за по-цялостно представяне и описание на битуващите в нашето съзнание исторически и "народопсихологични" комплекси, които са живи и в нашите реакции спрямо съвременните реалности на живота ни.

Авторът търси смисъла, който се крие в случващото се с нас самите, изхождайки от предпоставката, че ясното съзнание за това какви сме като индивиди и като нация е основа на така необходимата ни промяна към по-добро. А този е залогът за бъдещия ни просперитет.